Через пісню — у світ духовності

Вступ

«Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава», - так писав О.Довженко.

Не можна не погодитися з цими словами. Українська народна   пісня — одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишитися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри.
Моя Україна надзвичайно багата і щедра на пісні, які виникли ще в сиву давнину. Вони відображають характер, звичаї, вірування, боротьбу за кращу долю, за визволення від поневолювачів та загарбників. Вони — сама історія, душа моїх співвітчизників. У пісні відтворились доброта, щирість, душевність, весела вдача українців, у ній звучать їхні мрії, надії, сподівання. 
     Пісня має великий вплив на наше життя, вона супроводжує нас від дня народження до дня смерті, впливає на наші почуття, на наш настрій. Тому вона є нев'янучою окрасою духовної культури нашого народу. 
Без пісні, на мою думку, взагалі не можна уявити повноціннного духовного життя людини. У ній повсякчас можна почути рідний серцю голос Батьківщини, відлуння своїх інтимних почуттів та потаємних дум, слово мудрої поради і тихої ласки: 
      Чи ж потрібні вони сучасній молоді? Думаю, потрібні. Бо фольклор відображає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни.

       Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок, без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, зберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.

     Кожне подільське село – це невичерпне джерело народної мудрості, відданості, любові до природи рідного краю, яке не повинно пересохнути, вичерпатися. Ми  маємо зібрати народні перли, записати  і передати наступним поколінням.

      Я живу в мальовничому селі Наддністрянському, яке розташоване на лівому березі Дністра. Кожен день тут милують око чудові краєвиди. Люди в нашому селі добрі, роботящі, гостинні. Народну пісню люблять і цінують. Багато пісень знають і доносять до нас, школярів сестри Надія, Параска, Ганна Кобилянські. Жоден концерт в селі не обійшовся без їх участі. Односельці ,затамувавши подих, слухають  давні народні пісні. Часто сльоза котиться  від емоційного переживання ,коли чуєш той спів. Молодь тягнеться до 87- річної Надії Кобилянської. (Додаток №3) Ця жінка має світлу пам'ять і завжди рада спілкуванню з учнями. Наддністрянськими берегинями називають дует Панькевич Ганни та Бортан Марії (Додаток №5). Ці жінки закохані в народну пісню з дитинства. Вони живуть по сусідству і дуже часто у вільну від сільської роботи хвилинку можна почути народну пісню у їх виконанні. Такі люди  справжні берегині того нетлінного багатства народу, його пісенної культури, його історії. Наш вчителі також люблять і цінують народну пісню. Аматорський гурт працівників школи  «Дивосвіт» у своєму репертуарі має багато народних пісень. Вона лунала на київській сцені «Фолькмузік»,(додаток№2)  в обласному  центрі, районі та  рідному селі.

 

                                                  Основна частина.

Календарно – обрядові пісні

Пісні землеробських свят і обрядів і сьогодні складають для нас не тільки історичний, але й великий художній інтерес. Народ проніс їх крізь віки як своє духовне надбання, яскраве поетичне багатство, як безсмертну традицію колективних свят землероба-трударя. Це справжній гімн праці, гімн природі, уособлення мрій, надій і сподівань селянина-хлібороба.

Новий рік завжди пов'язаний з мріями про краще майбутнє. Ці мрії та бажання здавна викристалізовувались у чудові поетизовані обряди - колядування, щедрування і засівання. У народних календарних обрядових величальних піснях - колядках і щедрівках - втілився одвічний потяг людей до статків, щастя, добра, краси, високої моралі.

Всі ці урочисті послання адресувалися чотирьом категоріям людей: господареві, господині, парубкові та дівчині. Найбагатші змістом величання посилаються господарям і парубкам. Вужче, але ніжніше в щедрівках величається дівчина, ще менше - заміжня жінка через її обмежену роль у суспільстві, яка зводилась  до домашнього побуту.

        Християнська церква переслідувала язичницький, життєрадісний дух первісних новорічних обрядів. Проте, не в змозі витравити колядування й щедрування, вона намагалася підлаштувати їх до християнської релігії. В обрядах з'явилися нові, переважно релігійні сюжети й мотиви. Однак колядки й щедрівки зберегли й природні образи сонця, місяця, дощу, хліборобської праці, зерна, хліба. Мета новорічних обрядів та ігор - звеличити трудову людину, піднести її дух, вселити віру в успіх, висловити побажання «щедрого вечора, доброго вечора». В моєму селі колядувати ішли 7 січня, ця традиція   збереглася. Різдво Христове велике релігійне свято то майже всі колядки на релігійну тематику і головні герої Ісус  Христос, Матір Божа, ангели.

Колядки, щедрівки.

 

Ой на горі

На Сіянській горі

Церква стояла.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

А у тій церковці

Аж три віконця.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

А у перше віконце

Сходить ясне сонце.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

А у друге віконце

Світить ясен місяць.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

А у третє віконце

Ангел улетів.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

Ангел улетів,

Голівку склонивши,

Слізоньку вронив.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

А з тої слізоньки

 Потечуть річечки.

Радуйся – ой радуйся ,земле

Син Божий народився.

 

Божа мати по світу ходила

Ой ,Божа Мати ,по світу ходила.

Прийшла до багача, прийшла до багача

На нічку просилась.

Пане господарю,  переночуй мене,

Бо темна нічка , бо темна нічка

Заходить на мене.

А той пан господар не хотів прийняти

Та й наказав слугам, та й наказав слугам

Собак поспускати.

А тії собаки Матір Божу знали.

Вони перед нею, вони перед нею

На коліна впали.

А Божа мати по світу ходила

Прийшла до бідного, прийшла до бідного

На нічку просилась.

Пане господарю переночуй мене,

Бо темна нічка, бо темна нічка

Заходить на мене.

Ой рад би я , рад би тебе ночувати,

Та не маю я що, та не маю я що

Вечеряти дати.

Не хочу, не хочу вечероньки твеї

Тільки впусти мене, тільки впусти мене,

До стаєньки  теї.

Вставай, жінко, , вставай, доки будеш спати

Над нашей стаєнькой, над нашей  стаєнькой

Ясінь запалала.

Чи то сонце сходить, чи місяць заходить

Чи то Божа Мати, чи то Божа Мати

Ісусика родить.

Як би була знала,

Що мати з Ісусом,

Була б застелила, була б застелила

Біленьким обрусом.

Як би була знала,

Що то Матір Божа,

Була б уступила, була б уступила

Своє власне ложе.

З дітками малими

Лягла б під порогом.

А Матір на ліжку, а Матір на ліжку

З своїм Сином-Богом

Прости мені Мати,

Всю мою провину.

І благослови нас, і благослови нас

Своїм Богом-Сином.

Щедрівка

Щедрівочка мала ночка,

Не виспалася Маланочка.

Не виспалась мала ночка,

Бо прилітала ластівочка

Бо прилітала, щебетала

До віконця припадала.

Пана-господаря викликала:

Ой вийди, пане-господарю,

Подивися на обору,

На оборі три корови,

Всі три круторогі,

Всі три вони хороші.

Будуть за них добрі гроші.

А ті гроші позбирати,

Гречну панну віддавати.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

Подані вище колядки записані зі слів Салюка Миколи Івановича, 1949 року народження, жителя с. Наддністрянського, церковного старости.Січень 2016 рік, записано в будинку СалюкаМ.І.  Білавою Юлією та вчителем історії Данець.Н.О.

                                                                          Веснянки

Коли починали танути сніги й наставала тепла пора, виконувалися обряди зустрічі весни. Мета цих обрядів — прискорити її прихід. Настання весни після зими люди розуміли як боротьбу двох сил — холоду й тепла. Щоб допомогти весні подолати свою супротивницю, вони спалювали або топили в річці солом'яне опудало зими, по вулицях і в полі носили зображення сонця, водили хороводи тощо.

Один з обрядів був дитячий. За давнім повір'ям вважалося, що весну з вирію приносять на своїх крилах птахи. Щоб прискорити приліт птахів, діти, співаючи пісень, носили по селу випечених з тіста «жайворонків».

Пісні, що співалися під час весняних обрядів, називалися в є с н я н к а м и.

                          ***

Вже на весну  погодить,туман танець виводить.

Що виведе, той стане на дівочок погляне.

Всі дівочки в таночках і в рутяних віночках.

 Лиш одна я стояла, ненька косу чесала

Ой чесала й казала:/2р.

- Не стій, дівко, з парубком, не дай ручку тримати.

 Не дай ручки тримати з руки перстень знімати,

- Бо перстенець не вінець, зрадить тебе молодець

Зрадить тебе молодець!

                     ***

А попід горою низенько, низенько

Там зацвів крокіш жовтенько, жовтенько.

Та чому ж дівки не йдете ,не йдете,

Та крокіш не рвете, не рвете.

Та чому вінки не в’єте, не в’єте.

Та зав’ються вам по душі, по душі.

Та де хлопці хороші, хороші.

Пісні записані з уст Кобилянської Надії Ілларіонівни 1929 року народження. 08.02. 2016р. під час збору матеріалу для оформлення альбому «Пісні мого села».

Окремий цикл українського календарно-обрядового фольклору становлять купальські пісні, виконувані під час свята Івана Купала. Це свято співпадає з датою літнього сонцестояння і відзначалося всіма землеробськими народами Європи майже однаковими ритуалами. За народним повір'ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров'я. Дівчати в цей день зранку ішли по квіти, щоб плести собі вінок та звити вильце. Вильце могло бути подвійним (брали росохи), або одинарне.

    Вечором дівчата та хлопці сходилися на вулиці. Дорослі співали кожній дівчині  і кожному хлопцю пісню, а потім хлопці рвали вильця. Кожен старався принести додому хоч частинку вильця і кинути на огірки, що рясно родили.

Купальські пісні

            ***

Ой івайлиці-купальниці,

Чом наші хлопці не дбайлиці,

Ой якби вони за нами дбали,

Вони нам вильця вирубали.

Вони нам вильця вирубали,

Ми б їм гарненько заспівали.

Ой є в городі івайлиці,

Ой є в городі купайлиці

Ой там зозуля купалася,

Та й на березі сушилася.

Ой там дівчина журилася,

Що на рушнички не розжилася,

А молодому хустку дала.

***

Ой там у лісі на кленочку

Висить колиска на шнурочку.

А там Марійка колишеться

Прийшов Іванко та й дивиться.

Ой люлі,  люлі мале дитя,

Коли з тобою буде життя?

А я маленька колишуся

Тебе Іванку не лишуся

Їде Іванко на конику

Везе Марійці обарянок.

Ходить Іванко щораночку

Носить Марійці по яблучку.

Пісня записана зі слів Білоконь Тетяни Івнівни 1930 року народження. 7 липня 2015 року під час свята Івана Купала. Білавою Юліє.

             ***

Ой в Березові дощі ідуть,

А в Галайківцях річки течуть.

Текли вони ще й бриніли

Та й до Ганусі прямо в сіни.

Гайда ви хлопці збирайтеся

На мед-горівку складайтеся

А той Іванко найбільше дав,

Бо він Ганусю сподобав.

                 

 ***

А вже відцвіли суниці-полуниці

А вже минають марійко вечорниці.

Ти ще не женився, я ще не віддалась

Серце марійко на личку марна стала.

Чи від місяця, чи від ясного сонця,

Чи від Іванка, що став край віконця.

Ні від місяця ні від сонця

Тільки від Іванка, що став край віконця.

                         ***

Кочався горшик з крутою лемішкою,

Кому ж ти будеш Марійко невісткою?

А за Іванка борони тя Боже,

А за Василька благослови тя Боже

Пісні записані з уст Кобилянської Надії Ілларіонівни 1929 року народження. 08.02. 2016р. під час збору матеріалу для конкурсу «Цілющі джерела».

 

Весільні пісні

Із давніх-давен пісня супроводжувала людину і в радості, і в горі, була не від'ємною частиною повсякденного життя родини. До родинно-обрядових  пісень належать весільні.

                    У піснях, що дійшли до нас із прадавніх часів, відчутні  повага до матері, батька, брата. Обряд благословіння, чесання коси, плетення вінка постійно присутній у весільних піснях.

              ***

Ой стань, братчику на стілець,

Подай сестричці гребінець,

Розчесати русу косу під вінець.

Ой стану я на дилину

Та крикну я на родину,

Ой  сходься, родиночко,

Гануся уже у віночку.

  ***

Братчику-ремісничко,

Стань собі на кріслечко.

Січи, рубай, сестри не дай,

Не дай сестри за гріш,

Не дай за два,

Бо гріш – половина,

Сестра тобі родина.

            ***

Ой вінче, мій вінче,

Зелений барвінче,

Тримала тебе в скрині,

На самій середині,

Тепер тебе рушу,

Заплакати мушу.

             ***

Ой, косо, моя русява,

Ой як я тебе кохала.

Понад воду йшла, вмивала,

Дорогою йшла, чесала,

Додому прийшла маїла.

Тепер же я русу косу строїла.

 

Подай ненько голку(2р.)

Ще й ниточку   шовку

Пришити віночок

Зелений барвіночок

                  

Вклоняйся молода Галинко гожа

Благослови  тя ,Боже,

І старе й мале

Вся твоя родиночка (2р)

Найменша дитиночка

Кропіть нас, ненько,

Свяченою водою,

Щоб нам не було

Пригоди дорогою.

             ***

Галинчині кавалери (2р)

Поставали поза двері (2р)

Та й шапочки поскидали.

Галинко наша дівко (2р)

Ти ж то з нами пила, гуляла (2р)

А нам правди не сказала

А лиш сказала ти одному (2р)

Іванкові молодому.

 

Пісні записані з Гандзюк Надії Іларіонівни 1929 року народження. 08.02. 2016р. під час збору матеріалу для конкурсу «Цілющі джерела» Білавою Юлією та вчителем історії Данець Н.О.

                                                                  

 

 

Поминальні пісні

Особливий різновид родинно-обрядових пісень є пісні поминальні. Ці пісні ,зазвичай, співають на поминках. В піснях часто є звернення до рідних і близьких людей покійного, щоб вони пам’ятали, згадували, доглядали могили померлих.

Ой Боже, Боже, Боже великий

Боже єдиний,  допоможи

Вчора була мама, а нині нема

Як тепер жити, Боже скажи.

Ой мамо, мамо, хто вже засяде

На твоїм  місці біля стола.

Піду   до хати, тебе немає

Гляну в подвір’я і там нема.

Ти була твердиня нашої хати

Ти була в усьому нам голова

Ой як же,  мамо,тяжко згадати,

Що тебе більше в живих нема

Щоб чути голос рідної мами

Рано і ввечір Бога молю,

Щоб пережити велике горе

Матір Господню я все прошу.

Може колись ми зустрінемося

Коли Господь нас всіх воскресить,

Тільки не знаєм що заслужили

Куди Господь нас всіх поселить.

Ой плачуть діти, плачуть онуки

І всі рідні сумні сидять

Ой мамо-мамо, як було важко

Тебе на вічність випровожать.

Зійшлися друзі, рідні, сусіди

Похоронили усім селом

Перехрестившись, поцілували

Спи, рідна мамо, спи вічним сном.

Ой темна, темна      твоя могила

Ой тяжка, тяжка сира земля

Будем молитись бога просити

Щоб не тяжкою тобі була.

Ой мамо, рідна, як тяжко жити,

Коли відходиш ти від дітей.

Зірки сіяють, місяць не світить,

Пропала радість з наших очей.

Куди не гляну, сумна надія,

Коли в дітей мами нема

Сонце вже світить, но вже не гріє,

Бо наступила доля сумна.

Ой, мамо рідна, сумно без тебе,

Куди не глянеш скрізь пустота.

Пташки співають, цвіте калина,

А тебе в живих нема.

І сумную вже могилу

Ви сльозами окропіть.

На могилі хрест поставте,

Гарні квіти посадіть.

Там,  де впадуть ваші сльози,

Може виросте трава.

Доню, ж, моя доню

Доню, ж , моя доню,

 Доню, дорогенька

Вийди на могилу

Ти ж моя рідненька.

Доню, ж, моя доню,

доню, моя мила,

Не забудь, дитино, де моя могила.

Як прийдеш на цвинтар,

Низенько вклонися.

Біля мого гробу Богу помолися.

Помолися Богу ти ж ,моя дитино,

Вас у мене двоє

Я  ж у вас – єдина.

Нехай на могилі бур’яни не косять

Вирви їх ти, доню,

дуже тебе прошу.

Вирви той бур’ячник

 своїми руками,

Засади ж могилу гарними квітками.

Нехай цвітуть квіти ціле боже літо,

Нехай люди знають ,

що в мене є діти.

Діти, ж ,мої діти, діти, ж мої милі

Не забудьте, діти,  де моя могила.

Записано зі слів Салюка Миколи Івановича 1949 року народження, 10 01.2016 р. вдома, Білавою Юлією та вчителем історії Данець Н.О.

 

Родинно-побутові пісні.

«Де співають, там охоче лишайся жити, лихі люди не мають пісень»,— радив 
Й.-Ф. Шиллер. А українських народних пісень записано чи не найбільше у світі — близько 30 тисяч. Але найулюбленіші з них — ліричні. У них не розповідається про якісь конкретні події чи осіб, а розкривається внутрішній світ людини, її переживання, настрої, роздуми, викликані певними життєвими обставинами.

Родинно-побутові пісні різноманітні за тематикою. Однак у переважній більшості з них ідеться про родинне життя та кохання.  У них розповідається про взаємини між хлопцем і дівчиною, передається широкий спектр почуттів — від ніжної прихильності й любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів). Звичайно, на першому плані зображення — почуття кохання, що може бути вірним чи зрадливим, взаємним чи нерозділеним, щасливим чи нещасним. Але яким би воно не було — завжди хвилює до глибини душі.

 Основне призначення цих творів — оспівати почуття, звеличити людську душу, здатну на глибокі переживання.

Ой у полю, в полю

ОЙ у полю, в полю

Виросла тополя.

Признайся, дівчино,

Чи будеш ти моя?

-Пощитай, козаче,

Всі зорі на небі,

Як не пощитаєш

Не піду за тебе.

-Дивися, дівчино,

Камінь над водою

Як буде плавати,

Возьму шлюб з тобою.

 

За багацьким сином

За багацьким сином

Плаче вся родина,

А за сиротою  -

Чорнява дівчина.

За багацьким сином

Плаче батько - мати,

А за сиротою

Чорний ворон кряче.

Ой боже, мій боже,

З високого неба

Бідної сиротки

На світі не треба.

 

Здається недавно

Здається недавно

В батечка була

Здається недавно

Двадцять два года.

Здається недавно

Двадцять два года.

Вже тая стежечка

Терням заросла

Ой заросла терням,

Ще й терниною

Куди я ходила

Ще й дівчиною.

Дайте мені бардинку

Тепер висічу

До свого батечка

В гості полечу.

Ой як прилетіла

В батьківський садок,

Сіла на калину

Та й стала кувать

Всю свою родину

Стала викликать.

 

 

В мене батько як цвіт

В мене батько, як цвіт,

Зав’язав мені світ.

В мене мати , як зоря,

Рано заміж віддала.

Рано заміж віддала

На чужую сторону.

На чужую сторону.

В невелику сім’ю.

Невелика сім’я

До вечері сіла,

А мене молоду

Посилають по воду.

Я по воду не йшла

Під віконцем стала

Та все вислухала.

Вся сім’я мовчить,

 Лиш свекруха бурчить

Лиш свекруха бурчить,

Свого сина учить:

«Як ти, синку, живеш,

Що горілки не п’єш,

Що горілки не п’єш,

Що ти жінку не б’єш?»

«Ой не буду горілку пить,

Вона горькая,

Ой не буду жінку бить,

Вона добрая.

Ой за що ж її бить,

Вона вміє все робить,

І спекти, і зварить,

Ще й зі мною говорить».

 

Летіла зозуля

Летіла зозуля через круту гору,

Виклювала пшениченьку, лишила полову.

Нащо ж мені та полова,

Як зерна немає,

Нащо ж мені та родина

Як мами немає.

У всіх мама, у всіх мама,

А я тата маю

Сім раз води принесла

З тихого Дунаю,

А на восьмий напилася,

Якби в мене рідна мама,

Я б не журилася.

Ой вийду я на свій город

Та скопаю грядку,

Нема в мене рідної мами,

Не маю порядку,

Мамина родина живе багатіє

На маминій могилі – травка зеленіє

На маминій могилі

 Косар сіно косить,

А вже її рідна дочка

На весілля просить.

Прийшла на могилу

Та й стала плакати

«Прийди, прийди, рідна мати,

Косу розплітати»

«Йди, доню, додомочку

Вари вечеряти,

А я прийду по вечері

Косу розплітати»

Наварила вечеряти,

Вона вхолоджає

Ждала, ждала рідной мами

А мами  немає.

Ой вийшла я з хати

Та й стала плакати,

Вийшла старша сестра

Стала вговоряти.

Не плач, сестро, не плач, сестро,

Не додавай жалю

Возьми собі сусідоньку

За рідную маму»

 

Ой у лісі під липкою.

Ой у лісі під липкою

Сидить братчик з сестричкою,

Сидить братчик письмо пише,

А сестричка вишиває.

А сестричка вишиває

Дрібні сльози проливає:

«Одна мати нас родила

Не однако поділила.

Тобі дала перо в ручки,

Мені дала дві голочки,

Щоб я шила вишивала,

Дрібні сльози проливала».

«Приїдь сестро у неділю,

Та я тобі щось уділю».

Сестра у ворота уїжджає,

Брат до жінки розмовляє:

«Сховай, жінко, хліб-сіль з стола,

Бо вже їде сестра моя».

«Ой як твоя, то сховаю,

А як моя, то приймаю».

А сестричка цеє  вчула,

Назад коні повернула:

«Ой стань, брате, не лякайся,

З хлібом-сіллю не ховайся,

Бо є в мене хліб-сіль в возі,

Буде обід у дорозі».

Ой на горі висока могила

Ой на горі висока могила,

Там дівчина вечерю варила.

До вечері тихо говорила:

«Кипи, кипи, вечеронько стиха,

Десь поїхав мій милий до лиха».

А вечеря іще не вкипає,

А мій милий на поріг ступає.

«Сідай , милий, на сіннім порозі,

Та й розказуй, що ти чув в дорозі».

«Чув я,  мила, про тебе новину,

Що ти маєш маленьку дитину».

«А то в мене циганочка була,

Вона в мене дитину забула».

«Брешеш, мила, ти уже  похожа,

Ця дитина на тебе похожа».

«Пішли, милий, до кімнати спати,

Буду тобі всю правду казати».

До півночі мила жебоніла,

На світанку мила задубіла.

Посадю я огірочки

Посадю я огірочки

Близько над водою.

Тай буду я пливати

Щорання сльозою

Ростіть, ростіть, огірочки

В чотири листочки,

Не бачила миленького

Понад три голочки.

На четвертий побачила,

Як пшеницю жала,

Та не сміла сказать «здрастуй»,

Бо мати стояла.

А мати стояла,

А батько дивився,

Не посміла сказать «здрастуй»,

Щоби не сварився.

Він до мене  «здрастуй», «здрастуй»

Я йому ні слова.

Скинув шапку, махнув ручкою,

Будь, мила, здорова.

                    ***

А в неділю рано всі люди спали

Йшла мати до дочки під зелені брами,

А дочка у віконце зав’язує рани

Дочко, моя дочко, що ти провинила,

Що все тіло чорне білого не видно?

Мамо, моя мамо, нічого не винна

Я в полі жала, там бджілка літала

Вона там літала й мене покусала

Дочко , моя дочко, що ж то за бджілка,

Чом вона не кусала як ти була дівка?

Вона не кусала, бо права не мала

А тепер кусає , бо правочко має.