Сценарій вечора-пам'яті жертв голодомору
«Збудуймо пам'яті негаснучий собор»
Оформлення зали: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами,
три свічки, шматок черствого хліба, кетяг червоної калини.
1-й ведучий: 82 роки тому нам хотіли винести вирок смерті.
2-й ведучий: 82 роки тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.
3-й ведучий: 82 роки тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.
1-й ведучий:
Жила Вкраїна. Плакала, стогнала
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб'ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.
Від тих часів, коли з'явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай - та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.
Бібліотекар: Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
2-й ведучий: Не нагодує Мати-Україна,
Не приголубить діточок своїх...
Яка ж бо перед Богом в нас провина?
Який ми сотворили гріх?
Чи той, що в нас поруйнували храми? -
Прийшли в наш край перевертні і хами
Чинить страшну наругу над людьми.
3-й ведучий: За жінок, чоловіків, дітей,
За малих, дорослих і старих,
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій...
Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,
Прямо в яму, навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
Бібліотекар: На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.
1-й ведучий: Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».
2-й ведучий: Із спогадів наших односельчан. «Померли у Миколайчуків дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».
3-й ведучий: Село на Вінниччині. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».
ГОЛОДОМОР
Тендітна дівчинка схилилась
Над чорно-білим колоском
Взяла, - до тіла притулила,
А голод в горлі став комком.
Із страхом бідне озиралось
Очима горя, повних сліз,
А той недОбиток, той нелюд
Уже за нею гадом ліз.
Накинулась "змія" на жертву
І відібрала колосок,
І загубився в чорнім небі
Її протяжний голосок ...
" Я просто їсти хочу, - ЛЮДИ !!!
За що мене в сиру землю… ?
Що злого я вам всім зробила ?
Я лиш недавно тут жию..."
І впало бідне в зимну грудку,
Застигла зболена сльоза
І ще в одну безвинну хату
Вповзла непрохана біда.
Про що тут, люди, говорити
І сперечатися, - про що ?
Нам треба свічку запалити
Все в порівнянні з цим , - ніщо !
Бібліотекар: Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні.
Перегорнемо лист, звернення до Сталіна.
«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці
1-й ведучий:
В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих,
В долоні сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п'ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
2-й ведучий: Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.
3-й ведучий: О діти, діти, Ангели невинні!
Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.
Ви не розцвівши згинули дочасно,
Поклав у землю вас голодомор,
Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
Схилився над голодними дітьми.
Бібліотекар: Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських.
Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.
Списки (учні зачитують списки померлих від голоду)
Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.
Гуйван Н.
Жити хочеться, жити…
Не наливається жито.
Ні кропиви під тином…
З голоду пухне дитина.
Весь народ у безтямі,
Хрест підрубали на храмі.
За віщо караєш нас, Боже,
Що ми зробили негоже?…
Землю кропили сльозою
І прикривали собою.
Нас вона хлібом кормила,
Але ж лиха чорна сила
Люд у безодню штовхнула.
Кинула… І забула?
Вулиця трупами вкрита,
Нікому їх хоронити
Люди як мертва солома…
Якої ще треба Содоми?
Ворон кричить на калині,
Зірвані толом святині…
Хочеться жити, Килино, -
Ти хоч спаси ту дитину,
Рочок їй, тільки рочок,
З голоду вмер вже синочок!…
Хто нас довів до згуби,
Хто запустив у душу – зуби…
Я в революцію вірив,
Плугом цю землю міряв.
Останнє забрали насіння,
Що це, чиє веління!…
Пустує земля і плаче,
Ми ж – трударі, не ледачі…
Ноги опухли і груди.
Хто цей наш ворог, люди?!
Жити, хочеться жити,
Та не посіяне жито,
Довкола – лиш сум і руїна,-
Наша свята Україна?…
Жити, хочеться жити…
Право покласти квіти на могилу , померлих від голоду односельчан надається представникам з кожного класу.
| 
